ВІДКРИТА КНИГА
Одного разу почула про себе таку фразу: «Ніколи ще відкрита книга не була такою таємничою». Не здивувалася, не зраділа, не засмутилася – усміхнулася у відповідь.
Ще згодом мене запитали: «Яка ж ти, коли справжня? Мені цікаво побачити тебе таку, якою ти є» – не образилася, не обурилася – усміхнулася у відповідь.
За деякий час мені сказали: «Ти так зараз говориш…всі твої жести, міміка…ні, я не кажу, що це не щиро, я вірю тобі…але…якось дивно це… ніби ти на сцені граєш роль», – не відчула нічого тоді…навіть не усміхнулася – просто заплющила очі.
Часто можна почути, як тішаться жінки, дівчата, коли їх сприймають за таємницю, за загадку. Вони прагнуть бути завойованими, вони чекають своїх принців, уміло завуальовуючись, намагаючись бути “не такою, як усі”. Зізнаюся, певний час теж вважала це за мистецтво. Адже так цікаво, коли тебе намагаються пізнати, коли кожне твоє слово прагнуть зрозуміти, витлумачують по-своєму, шукають підтексти у твоїх діях, жестах, поглядах… Їх там може й не бути взагалі! І не важливо, перед ким ми такі таємничі – це навіть не мусить бути особа чоловічою статі – просто так цікаво жити, коли про тебе мало хто щось знає.
«Мене звати Єва. Про свій вік говорити не буду – не коректно. Особисте життя також не зачіпатиму. Навчаюся…але не хочу говорити спеціальності, аби у вас не виникло упередження або стереотипів… Цікавлюся багато чим»
Супер! Як багато ми дізналися про цю особу! Смішно? А таких, між іншим, дуже багато. Бо ми ж загадкові!
Натомість дивацтвом і простацтвом вважається прямота.
«О! Вона так спокійно обговорює своє особисте життя?! Ого! Вона сказала, скільки їй років! Погляньте, вона не соромиться виразити свої почуття!»…
Найцікавіше і водночас найтрагічніше у цьому всьому те, що ми потім обурюємося, що нас ніхто не розуміє. Як же? Нас розуміють рівно настільки, наскільки ми це дозволяємо. Нам хочеться побавитися у хованки – ми завзято шукаємо потаємного сховку, з якого потім і самі вибратися не можемо – доріжка травичкою заростає. Нам хочеться зацікавити, заінтригувати, – і ми навіть не усвідомлюємо, що для щастя цього абсолютно не потрібно. Це нам потрібно, аби вважати себе особливими. Загадка – це не погано. Але чи цього достатньо? Рано чи пізно набридне…комусь. Будьте книгою – дорогоцінним рукописом, якого торкається бережлива рука, який гортають делікатні пальці, який читають уважні очі… І не обов’язково, аби ця книга була запечатана сімома печатками, кожну з яких потрібно відкривати іншим ключем.
«Ти для мене, як Біблія, – щоразу читаю і відкриваю для себе щось нове,» – сказав мені мій чоловік. Ось так фраза, яку зичу почути кожній дівчині чи жінці.
