Перше, що вона зробила, прибігши додому, то вскочила до ванни і помила голову новим шампунем.

Зазирнувши на мить до дзеркала, і трошки себе порозглядавши, зрештою вирішила, що вигляд цілком пристойний і почала нашвидкуруч готувати желе.

Сьогодні сьома річниця їхнього з По шлюбу, тому, який би важкий день на роботі не був, вона ні за що не проґавить романтичний вечір при свічках в кафешці, що на березі озера mysiїхнього пречудового маленького містечка.

По їхав з вісімнадцятигодинної робочої зміни, і все, що йому хотілося, це зануритися у розкішне волосся Ліль і заснути з нею у теплому ліжечку, як дві миші, яким зовсім нічого для щастя більше не потрібно. Який же він йолоп! Уже вкотре забув про їхнє свято, і коли Ліль привітала його по телефону, то відчув жар у себе в грудях та піт на чолі. На емоціях і з почуття провини, зопалу запропонував своїй коханій романтичний вечір у маленькому ресторані.

Із роду не любив тих кафешок. Лише гроші з’їдають, а задоволення, як кіт наплакав. Але сьогодні виняток. Він перетерпить ті тортури, спробує ввічливо подивитися на нахабу офіціанта, який лиш заглядає у гаманець. Спробує вдати, що задоволений з того нестерпного сидіння на стільці за столиком і калатання ложкою в розчинній каві (вдома значно краще смакуватиме, наприклад, апельсинове желе… чи бананове, або ківі!)

Але він спробує. От лише приїде, і побачить її, свою Ліль.

А Ліль літала по квартирі і приміряла вже шосту сукню. Ніяка не пасує. Та – закоротка, та- – задовга, на той синій колір  у неї нині немає настрою, а бузкова спідниця не пасує під улюблену червону блузку, а туфлі незручні (адже вона сьогодні точно будуть багато ходити, з По завжди так!), а ці білосніжні босоніжки мають зависоку шпильку, під коротку міні виглядатиме вульгарно (ой! Це ж босоніжки з весілля! Як збереглися… може, ризикнути?)

Із важких роздумів та ще важчого вибору Лі витягнув телефонний дзвінок.

  • Привіт! – дзеленькав жіночий голос. Ми нині маємо зустріч, чи завтра? Бо в графіку усе в мене переплуталося. Не день, а кошмар. Ти знаєш, я…
  • Міло! Зустріч у нас завтра. А сьогодні у мене свято з По. Сім років нашому шлюбові, тому…
  • Ой! То вітаю. Ну то я побігла, бо часу нема. Завтра розповіси, куди ходили, що подарував, і що робили. Цьом

Дзвінок обірвався. Ліль невимушено усміхнулася. Велике місто диктує свої правила. Все бігом, на ні що немає часу. На сон часу немає, на їжу часу немає, на відпочинок часу немає, на коханих часу немає. Ні на що немає часу…

Блукаючи поглядом по кімнаті, Ліль несвідомо перебирала ймовірні комбінації сьогоднішнього святкового вбрання.

Минуло 10 хвилин. А Ліль стояла і просто дивилася на купу одягу. Кілька разів кліпнувши, раптом широко усміхнулася.

Еврика! «Боже, дякую Тобі, за все дякую Тобі, Боже любий, Боже милий за все дякую Тобі!»

Наспівуючи дитячу пісеньку слави Всевишнього, Ліль гарно поскладала  весь одяг до шафи і подалася до кухні перевірити, як там желе.

Сьогодні вони нікуди не підуть. Вона нагодує його желе і вони загорнуться у ліжечку, як дві миші, яким нічого більше не потрібно!