Щоразу робила однакові висновки – пишеться,твориться, відкривається і вивітрюється з голови, грудей, серця, мозку тоді, коли ти по-справжньому сам. Не самотній, не одинокий. Просто сам. Просто тоді, коли тобі немає про кого турбуватися, дбати, немає кому зготувати сніданок і немає з ким повечеряти. Ти один, як дерево посеред пустелі. А, оскільки, тобі й поговорити толком немає з ким, то, відповідно, всі твої роздуми мусять вивільнюватися в той чи інший спосіб. Read more