Які ж, до синиці, всі зайняті у цьому світі!!!! Всі такі благодійники і волонтери, віддані проповідники, завзяті працівники, мудрі порадники, талановиті письменники, активні мамусі, відомі журналісти, співаки і ще бозна-хто! Усі поспішають врятувати світ, розказати про черговий скандал, висвітлити ще одне фото негідника чи прославити героя. Обов’язково потрібно згадати корупційну владу, пригноблене суспільство і не забути вклинити свою безцінну думку про те, як потрібно виховувати дітей.
Ні, це все, безперечно, класно. Адже завдяки таким глобалізаційним процесам розвиток суспільної думки росте з геометричною прогресією, тепер кожен є зіркою, думка кожного цінується, слова кожного читаюся, репліки повторюються, цитати записуються. Та чи можемо ми хоч на крок зупинитися і завмерти? Усвідомити одну банальну річ – а чи не забагато інфи ллється на нас щодня? Найгірше те, що ми навіть не намагаємося блокувати її безперервний потік у наш мозок. Ми просто читаємо-зачитуємося новинами, влізаємо у телеекрани, впиваємося все новими і новими гігабайтами інформаційного сміття. Мотивація проста і дуже логічна, навіть я би сказала, життєво необхідна для сучасної активної людини, що йде у ногу з часом – треба бути у курсі подій, треба знати, що відбувається у світі, треба орієнтуватися у цінах на нафту та газ, треба контролювати комунальні тарифи, треба пильнувати за громадським порядком, треба звертати увагу на найменше хамство і неодмінно це все розказати, висвітлити, викурити, стерти і занапастити зло. Бо хто, як не ми? А якщо ти цього не робиш, то ти лузер. Ти не знаєш, що сказав Аваков? Ти не читав свіжий номер «Дзеркала тижня»? Ти не дивився Громадське? З тобою немає про що говорити.
Звісно, хто як не ми. Хто як не ми будемо здорові фізично та психічно? Хто, як не ми повертатимуся додому вчасно після роботи (а на роботі будемо займатися роботою, а не безперервним моніторингом новин). Хто, як не ми буде вирізняти найважливіше, ставити правильні пріоритети, не зраджувати своїх принципів, переконань та ідеалів? «Віддайте кесареві кесареве!»
Виявляється, дуже мало людей утримується, намагається ставити бар’єр, має межу, вміє протистояти тому потоку, тому цунамі інформації. Такі люди завжди чуйні до інших, вони здатні зрозуміти, побачити, перейнятися найменшими порухами болю своїх друзів. Бо їхня свідомість не закупорена кров’ю та жертвами чергового побоїська, їхні серця не затверділі від надміру жорстокості, вони здатні на почуття, вони блокують велике, аби зберегти вірність у малому. Такі люди відповідають на повідомлення друзів, завжди мають час на розмову, ніколи не забувають про чиєсь прохання, вірні і дбайливі у своїх обіцянках. Такі люди успішні, бо вони реалізуються не в соцмережах і не на шпальтах газет, вони стверджуються як батьки, як подружжя, як сильні і мудрі особистості, як безцінні працівники. Таких людей цінують за їхнє бажання працювати, за їхню постійність і відданість, за те, що їм можна довіряти, їм можна дати необмежений доступ до Інтернету, бо на робочому місці вони працюватимуть, а не бавитимуться в ігри чи сидітимуть у соцмережах.
Ми перевертаємо з ніг на голову всі найважливіші пріоритети. Але не обізнаність та кмітливість є першими у списку людяності, а довіра, надійність, любов, чуйність та відданість.
Успіх – це бути щасливим у тому, що ти робиш. Не має значення, скільки ти маєш дипломів і чи взагалі працюєш за спеціальністю. Дай відповідь на просте запитання – ти щасливий? Чиї мрії ти реалізуєш? Чиїх амбіцій прагнеш досягти? Чи випадково за бажаннями бути «успішним» ти не проґавив найбільший успіх – бути собою…